Новорічні відвертості олександрійців

05.01.2017 09:52 Олександрійський тиждень 322

     Так уже повелося, що на порозі нового відліку часу, у новорічні свята ми бажаємо одне одному добра і злагоди, а також ділимося баченням нинішнього і сподіваннями на майбутнє. Далі – коротке імпровізоване вуличне опитування пересічних олександрійців, які захотіли і мали що сказати своїм землякам.

     Володимир Дожджаник, депутат Олександрійської міської ради:

   – Прикро те, що сьогодні багато підприємців закривають свій бізнес у зв’язку зі складною економічною ситуацією в країні. Але я сподіваюся, що не так усе буде страшно, як зараз здається, що ці обставини нас загартують і підготують до наступних рішучих кроків. Передусім хотілося б, щоб люди, які зараз при владі, з розумінням ставилися до реального життя, до своєї ролі і місця у ньому, відкинули політичні амбіції (це, до речі, стосується і нашого депутатського корпусу), бо пересічні громадяни зараз на політику дивляться з великою неприязню. Тому треба перш за все відновити довіру людей до влади, знайти той баланс, місточок порозуміння, де кожен знав би, що треба спільно і наполегливо працювати для створення комфортних умов на нашій території. З власного досвіду скажу одне: допоки в Україні переважатимуть партійні проекти та «схеми» олігархів, буде продовжуватись ось такий безлад. Але, на жаль, побороти цю систему буде важко хоча б тому, що людей довели до злиднів, і вони потрапили у залежність від цієї системи, у них немає вибору. Люди змушені продавати свої голоси, свою свідомість, навіть зраджувати за гроші. Але я впевнений, що суспільство змінюється: ростуть нові покоління, які стають зрілішими і мудрішими. Зараз усі говорять про Європу, «до якої треба йти». На мою думку, підніматися до рівня європейських стандартів, безумовно, треба, але Україна здатна сама забезпечити гідні умови існування людей у власній країні, і я переконаний, що все у нас буде гаразд.

    Користуючись нагодою, хочу привітати всіх з Новим роком, передати мої найщиріші побажання миру, здоров’я, добра, впевненості у завтрашньому дні, стабільного фінансового стану, мудрості, терпіння і послідовності. Нехай навколо нас буде більше чесних людей, завдяки яким дні у новому році стануть наповненими любов’ю до життя!

   Якщо говорити відверто, приблизно половина з опитаних олександрійців не надто горіли бажанням говорити про свої почуття через газету або висловлювали їх з роздратуванням і навіть обуренням. Причина такого неноворічного настрою, звісно, зрозуміла. Вона полягає у невизначеності економіки, що дуже болісно б’є всіх по кишені: це низькі зарплати або ж повна відсутність таких через безробіття; високі тарифи на «комуналку», невизначеність житлового питання. Чого чекати у майбутньому? Люди зрілого і похилого віку зазвичай відповідали: «Нічого хорошого!». А на запитання – чого хочете у новому році – один пенсіонер, який кудись поспішав разом з маленькою онукою, коротко і похмуро кинув на ходу: «Щоб пощезла ота погань!». Яка саме, не сказав, а лише невизначено показав пальцем кудись назад через плече і вгору…

    Молодь же, як їй і властиво, була більш безтурботною і трохи говіркішою. Ось окремі з цих вуличних розмов.

      Роман, учень Ліцею інформаційних технологій:

   – Навчаюсь у 10 класі, тобто ще не вийшов на «фінішну пряму», але серйозно замислююся над вибором професії, хочу бути програмістом. Тому майбутній рік стане для мене важливим етапом підготовки. Крім того, вже рік займаюся спортом – рукопашним боєм. Хотілося б у новому році досягти певних результатів, щоб поїхати на змагання, бо поки що мене туди не беруть. А щоб усе здійснилося, потрібна стабільність у державі. Як бачите, мої бажання прості. А рідним, близьким і друзям бажаю здоров’я – це у першу чергу, бо без нього все втрачає сенс, а також удачі та успіхів в усьому, пристойних статків для життя.

    Пані Світлана (роздивляється з онуком ялинку на центральній площі міста):

  – Працюю на виробництві, на «ЕТАЛі». Ось зараз робочий день, а ми вимушено гуляємо, і від цього настрій передноворічний нерадісний. Це пов’язане з майбутньою мінімальною зарплатою: на 3200 гривень працювати все одно нам на заводі не дадуть, а ціни на все різко зростуть. Ось чого ми чекаємо у новому році.

   Каріна і Олена, студентки третього курсу Олександрійського вищого училища культури. Прямують додому з занять:

  – Якщо говорити про настрій – то він у нас новорічний, і сподівання на майбутнє теж відповідні. І так повинно бути, адже музиканти – взагалі люди позитивні. Навчатися нам подобається, наш заклад шанований не тільки в Олександрії, тому що ще треба від життя? Дуже сподіваємося, що і надалі так буде, а також на те, що місто, у якому ми народились і живемо, завжди буде гарним, а його жителі веселими і щасливими. Бажаємо всім здоров’я і добробуту, щоб у країні був мир і не гинули люди, щоб зростала економіка, а в житті олександрійців завжди знаходилося місце для пісні, мистецтва і радості.

О.Осауленко

    Сергей Лисовский, г. Кривой Рог:

– В Александрию приехали в гости к родителям жены. Город замечательный! Не первый раз у вас и всегда только прекрасные впечатления. Что плохо – зарплаты в Александрии раза в два ниже, чем в Кривом Роге, хотя цены приблизительно одинаковые.

  Для нашей семьи самое главное событие прошедшего года – это наши дети: старшему исполнилось 3,5, младшей – 2 годика. Главное событие – что они здоровы и цветут на радость нам. Я рад, что есть работа, что хоть и тяжело, но могу содержать семью, хотя, конечно же, хотелось бы большего. В следующем году ждем мира!

   Виктор Иванович, г. Александрия:

  – Мне уже за 80 лет. Ничего нового я вам не скажу, мы все видим, что происходит – по телевизору говорят одно, в жизни наблюдаем другое. В старом году ничего хорошего не запомнилось – все хуже и хуже. На мою пенсию, даже с субсидией, прожить очень сложно. Честно сказать, даже сам не знаю, как живу, да еще умудряюсь помогать детям и внукам.

   Сложно сказать, кто в этом всем виноват. Ругать местную власть? Так не от нее зависит, что нет работы, что все дорожает. Рыба гниет с головы – так и в нашей стране. Вверху все повязаны, все кумовья, все “партнеры”. Круговая порука. Может, кто-то из приглашенных в правительство иностранцев и мог бы что-то сделать, но их руки этими “кумами” повязаны. Им же ничего не дают сделать. Я думаю, что может, нам нужно все-таки нанять президента из-за границы. Хотя бы Саакашвили. Если наделить его всей полнотой власти, то может, он навел бы порядок? Наши ведь ни на что не способны. И лица, куда ни плюнь, одни и те же: Порошенки да Тимошенки.

   Жду в следующем году, чтобы эта война гибридная закончилась, чтоб детей наших не убивали. Тогда, может, все у нас наладится. А нам, может, пенсии добавят.

   Наталья Аракелян, г. Александрия:

  – Главное событие в моей жизни – мой сын. 14 декабря Матвею исполнился годик. Живем на пособие в 860 гривен. Что на них можно купить, если на одни только памперсы в месяц нужно 300 гривен? Политикой не интересуюсь, но думаю, что если государству нужно здоровое поколение, то оно должно заботиться о нем.
От наступающего года жду мира. Хочу, чтобы сын рос здоровым и никогда не знал, что такое война и бедность.

   Нила В., г. Кременчуг:

  – Спрашивайте, только не фотографируйте! Я приехала в гости к подруге, ваш город хорош, но Кременчуг лучше. Как-то живее. Зарплаты у вас жалкие. На мясокомбинате, где я работаю, даже уборщица получает больше, чем на ваших предприятиях – 3800 гривен. Плохо, что ни 31 декабря, ни 1 января возле елки не видно ни Деда Мороза, ни Снегурочки – скучно, наши дети хотели праздника. Смотрите, сколько вокруг детей, а развлечь их некому. Раньше, помню, у вас, как и у нас, всегда были хороводы, песни, конкурсы, подарки. В наступающем году хочу, чтобы вам и нам подняли зарплаты, чтобы был мир и Дед Мороз под елкой!

Сергей Гавриленко

Комментарии

Комментариев еще нет

Для комментирования нужно войти на сайт